Кожна країна має свою бізнес-одержимість. Як у серіалі: у кожного героя свій тригер

Німці — це GDPR-воїни. Їхній фокус — надані персональні дані, що лежать у шухлядці між бухгалтерією і CRM — так от навіть про ці дані має знати відповідальний офіцер.Захист персональної інформації — це не бюрократія, а майже релігія. Якщо у вас немає Impressum на сайті або Datenschutzerklärung — не дай Боже ще й без плагіна згоди на cookies — готуйтесь до листа від адвоката (або троюрідного сусіда, який усе це і здав). Зате: якщо ти виконав правила — ніхто не лізе, система працює. ⠀ Французи — про безпеку. Security & certifications — їх фетиш. Ти ще не оформив сертифікат NF за категорією «твоєї маминої кухні»? Шах і мат.Вони хочуть знати, хто зберігає дані, де саме і з ким спить твій дата-центр. Захисти свій API, підпиши 72 NDA до першої зустрічі, і не дай Боже надішлеш незашифрований лінк в імейлі — бо тебе в кращому разі не зрозуміють, у гіршому — забанять. Сайти в них повільні, бо захищені на всі боки. ⠀ Іспанія — про маньяну. Сайт зробив, рекламу запустив, а Stripe — не підключається. Проблема? Ні, просто тут все трохи інакше. Можуть попросити IBAN. Або прислати рахунок на оплату PDF-файлом і сказати: «сплатіть по-людськи». Фаворити — Bizum, перекази і банківські дроти. Підприємницький запал тут є, але часто його губить складна бюрократія, особливо якщо немає gestor (фінансового консультанта). Робоча порада: знайди локального бухгалтера до того, як підеш в податкову. ⠀ А що Ви скажете про країни, з якими працюєте, або країни, в яких ведете бізнес? Які в них тригери та головні акценти?