Маленькі міста

У кожному місці, яке створили люди, можна знайти все, що тобі відгукується – красу і бруд, блиск і злидні, витонченість і несмак. Суб'єктивно, звичайно, але що вдієш, життя суб'єкта за визначенням суб'єктивне. Дивно, як поруч уживаються такі різні об'єкти, і на скільки різному стані вони знаходяться. Я не кажу про нетряі, або старі будинки, які свідомо готують під знесення, або доводять до стану, коли вони втратять свою цінність. А про цілком живих , просто облуплених і не доглянутих, як неохайна збідніла дамочка, до якої нікому немає діла. Будинки – вони взагалі як люди. А малюнки на них, як татуювання, готові багато розповісти про характер будинку тим, кому не байдуже.

Блукаючи в будній день маленьким містечком, згадуєш тих стареньких, що безтурботно гріються на лавці біля будинку. Поза часом та зобов'язанями. Спокійні та безтурботні. На "безтурботні" вони, щоправда, образяться швидше за все. Щодня стільки проблем: у новинах показали молоденького спортсмена, з яким під час перегонів серцевий випадок трапився. Зовсім слабка молодь. Сусідці дочка купила нові окуляри, то та – ну просто королева тепер. Потрібно сьогодні обов'язково дійти до магазину, купити тих улюблених булочок, поки діти не прибігли цукор в твоїй крові міряти…А так, так, ти вже своє відтрубив. Заслужив спокійне споглядання туристів та метушливих офісних працівників.

Зауважте, метушаться лише клерки. Їм треба доводити світові свою важливість. Зростати, робити кар'єру, все встигати. Ті, на кого клерки працюють, як і ті, хто працюють руками, не поспішають. Їм треба все робити обережно. Тут не до суєти. Хоча, Ви помічали, у маленьких містах не поспішають навіть студенти та офісні. У чергах в пекарні та банку немає суєти. Усі спокійно чекають, доки дійдуть до віконця. Куди поспішати? Потрібно насолоджуватися кожною секундою. Не знаю, як Ви, я просто фізично відчуваю рівновагу у повітрі маленького міста.

Та що там відчуваю, бачу: у залізній фігурі канатоходця, що завмер над вулицею на сталевому тросі. Такі скульптури я зустрічала вже у трьох містах, і вони захоплюють мене своїм геніальним почуттям рівноваги. Кожна з них тримається на одній точці і в дощ, і у вітер лише трохи погойдуючись. Зберігати таку ось рівновагу в собі – ось важливе завдання на шляху до гармонії та щастя. Відчувати свою вісь. Стрижень, який тримає нас прямо. Не дає збитися зі шляху, який ми собі обрали і яким ідемо. Спокійне споглядання, що дозволяє дивитися на себе збоку, помічати і підправляти огріхи, не впадаючи в істерику: "все пропало, нічого не можу!"

Неспішний сніданок на літній веранді кафе з величезною чашкою чаю та горою солодких млинців. Повільна прогулянка вздовж вулиць, де старовина переплетена з ветхістю, як штукатурка з плющем. Ось знак пілігримів біля руїн собору. Ось дивний барельєф навпаки, де обличчя дівчини вдруковане в стіну, демонструючи світові потилицю. Триптих з дерева, що зафіксував фігури "стовпів суспільства": пацик навпочіпки з піднятим коміром кельми і в типовій кепочці, товстий мужик у майці з авоською і огрядна строга дама років шістдесяти на охороні порядку та тиші. Біла лава на тлі білої альтанки, ніби-то ожили сторінки Чеховських романів. Так, міські мафи (малі архітектурні форми) – це не тільки будки з шаурмою та пресою.

Якби Ви знали, як страшно ходити у скляній трубі над землею. У тих маленьких європейських містах, де я вже була, як правило, є якийсь "притулок" урбаністів, збудований із шикарним розмахом мінімалізму: метал, камінь, скло та зелень на даху. Це дуже красиво. І страшно. Страшно обережно ступати в нікуди, у небо високо над землею. Мозок, звичайно, знає, що це міцно та безпечно. Але попа боїться все одно. І скорочується, сміливо ступаючи на прозору поверхню.

Лише увечері містечка стають схожими на столиці. Відкривається людський крантик. Натовпи вивалюють на променад. Вигідні позиції на пішохідних вулицях займають дівчата зі стрічками різних кольорів на рукавах. Колись думала, що це аналог підв'язки на нозі в колишні часи. Ну, найдавніша професія. Знали б дівчатка, що я про них думала... Кожна активно несе у світ свої переконання. Задає питання перехожим. Пробує розмовляти. Промоутер – промоутером. Від дівчат жахаються так само, як і від будь-яких інших промоутерів. Ну, скажіть, що можна відповісти на запитання "Як Ви ставитеся до самогубств серед молоді?" "Що Ви думаєте про насильство?" Добре, що вони все ж таки приймають образ промоутерів, а не борців. Хоча... очі горять. Настрій бойовий. Енергія – ключем. Молодість чудова.