Ковток Суботи Бога

Ваня з Женею перекинулися. Добре, що я цього не бачила. Щоправда, їм одразу вдалося виринути і, приймаючи пороги ногами, дістатися до байди, поставити її на воду та припаркуватися біля великого каменю, щоб відпочити. Можливо, це в них вийшло саме тому, що весла не випустили з рук, коли пішли на дно. Обидва, не змовляючись і не перемовляючись. Хоча це й не дуже можливо: перемовлятися в гуркоті млинового поріга. Відпочивши, парочка відважних молодих людей не просто завершили проходження порога, а й вирішили повторити: поріг не взято! – Непорядок! потрібна друга спроба.

Так, довгі вузькі надувні човни, які називають то каное, то каяками, то байдарками – найекстремальніший транспорт на порозі. Саме тому наш катамаран усі пороги проходив першим, причалюючи біля кожного, щоб, у разі потреби, виловлювати "хлопців, що екстремально купаються", та їхні байди. Екстремальне купання – саме так інструктори називають падіння у поріг. І, навчаючи туристів, пояснюють, що таке купання має бути абсолютно всім рано чи пізно, так що панікувати не варто, а ось триматися весла – дуже навіть варто.

Артуру з Настею та Сашком пощастило менше: на самому початку порога байду поставило поперек течії, і тут же накрило зустрічною хвилею. Артур відчув себе білизною, що прається в барабані пральної машини. Про ноги він, звичайно, згадував, але, чомусь їхня роль, – зустрічати каміння, – постійно норовило виконати обличчя. Добре, що руки вдавалося виставляти. Праворуч виринув Сашко. З веслом. Мабуть, насправді воно допомагає триматися на спині. Ех, є-моє, не дістану, подумав Артур, проносячись повз кущі в потоці. Стоп, а де Настя? А, ось вона, у камінь вросла. Молодець.

Настя стояла на вершині величезного валуна і не дуже розуміла, як вона потрапила сюди. Дуже схожа на Отця Федора із "12 стільців", ковбаси не вистачає. Так, а вибиратися треба! О, ось інструктор Андрій махає. Що? Стрибати? У воду? Та я тільки-но звідти! А дійти до мене не можете? Ні? Лише по воді? Ну добре. Настя поповзла вниз – не та глибина, щоб стрибати.

Дійсно, проходження Млинового порога – одне з найгостріших вражень наших вихідних на Південному Бузі. "Щоб не сталося – греби!" Не хвиля тобою грати повинна, а ти хвилею!" – слова інструктора Толіка, який керував перманентно верещащим рафтом, можна навіть не записувати в записник – з адреналіном і зчепленими зубами на все життя в кров увібралися.

Зате потім було вечірнє ворожіння ночі на Трійцю. Дівчатка наплели віночків і з жартами – примовками, які закликають достаток до будинку, пустили їх зі свічками в річку. Гарно) Так і наші предки на Трійцю завжди просили врожаю, який принесе достаток і щасливе кохання, що йде за ним.

Ще було купання в прозорій воді озерця, маленького, але надзвичайно глибокого, утвореного на місці відпрацьованого мармурового кар'єру.Щоправда, тут уже відзначилася я, вирішивши стрибнути щучкою з семи метрової скелі над озером: я ж крута, літати вмію, мені не страшно!Не страшно-то не страшно, але досвід пірнання з такої висоти - нульовий.Потім три дні поперек живокостом мазала.Але як же це божественно - плисти в прозорій теплій воді.Маленькі водяні змійки зі мною погодилися – сіренька та чорненька однією своєю появою винесли Ольгу з води.При цьому самі страшенно злякалися і мотанули в каміння.

А потім почалася літня злива.Мокрі, у купальниках та спасжилетах, ми поверталися до табору і розуміли, що ця пригода – неповторна, як і кожен день нашого життя.І це чудово, що ми проводимо наше життя так яскраво!В цих незабутніх літніх вихідних так багато щастя та спокою, що вони заряджають весь тиждень радістю та позитивом.І не обов'язково кудись летіти чи довго їхати.Поряд з кожним із нас так багато краси та досконалості природи, що все ніколи не впізнаєш. Але прагнути варто)